Партизанська селищна рада
Генічеський район, Херсонська область

Історичні відомості

 

Село Партизани розташоване в південно - східній частині Генічеського району, через нього проходить головна залізнична магістраль Москва ~ Севастополь.

Село розміщене по обидві сторони магістралі. На південь від села знаходиться районний центр - м. Ген ічеськ. на південному заході (14 км) селище Новоолексіївка, на заході (4км), село Догмарівка, на півночі - село Рівне.

У XVIII ст. Росія завоювала Крим і все північне Причорноморія. Вихід до Південного моря був здобутий. Багаті родючі степи починають освоювати і заселяти. У 1874 році було завершено спорудження залізниці Лозова -Сімферополь, яка проходить по території нашого селища і 2 червня 1874 року пройшов перший поїзд. Для приймання вантажів була збудована станція, яка називалась Риково. Назвали її так тому, що розташована була на землях місцевого поміщика Рикова. З його дозволу тут пролягла залізниця за умови, що станція буде названа його іменем. До 1913 році були побудовані два будинки для робітників залізниці і нове приміщення вокзалу, яке існує і тепер.

Недалеко від вокзалу був збудований елеватор і зерносховища. У селищі з’явилися магазини, школа, поштове відділення.

У 1919 р. станція Риково була окупована німцями і військами Денікина. Станція відома в історії громадянської війни, як місце, де відбувалися запеклі бої частин Червоної Армії з військами барона Врангеля. Під час підготовки до вирішального штурму Перекопсько - Чонгарських укріплень на станції знаходився штаб 4- ої армії Південного фронту, тут неодноразово бував командарм М.В. Фрунзе. Активну допомогу в боротьбі з білогвардійцями червоним воїнам надавали місцеві партизанські загони І.Арестанка, Ф. Дорофєєва, М.Охрїменка. У 1930 р. станція одержала нову назву -Партизани, щоб увічнити героїчний подвиг місцевих партизан у роки громадянської війни.

Колективізація в нашому селищі почалася в 1927 р. з утворення товариств по спільній обробці землі. Ініціаторами створення перших господарств були: Дорошенко Я., Іванченко К.. Скорий А.З., Скорий О.З., Ісаєв П., Шарлай Ф. У 1929 р. на території селища було створено два колгоспи: імені Будьоного (120 дворів) та «Червоний прапор» (132 двори). Першим головою правління колгоспу їм. Будьоного був Довженко Кирило, а колгосп «Червоний прапор» очолював 25- тисячник Волков з м, Ленінграда. У 193 І р. в колгоспах почали вирощувати бавовну і в селищі був створений пункт по прийому її сировини. У роки колективізації на території сільради була створена МТС, а в самому селі - майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки. Для забезпечення колгоспів пальним була споруджена нафтобаза. У 1936 р. було збудовано більший за розмірами елеватор.

16 вересня 1941 р. ст. Партизани була окупована німецькими військами. У роки Великої Вітчизняної війни проти ворога билося 750 жителів села, з них - 509 загинули. Воїнам - односельцям споруджено в центрі селища обеліск Слави. На згадку про подвиг бійців із бронепоїзда «Пермский рабочий», які захищали наше селище від німецьких військ під час війни є пам’ятник «Пушка», що знаходиться недалеко від нашої школи.

30 жовтня 1943 р. такий радісний для жителів нашого села день - Вигнані фашисти, село знову вільне. Починається період відбудови зерносховищ, школи, лікарні спалених під час війни.

У 1956 р. колгоспи їм. Будьоного і «Червоний прапор» об'єднується в одне господарство, яке називається колгосп «Комуніст» і очолює його спочатку Костюк. Колгосп припинив своє існування в 90-і роки XX ст.

На території села з’являється бібліотека клуб, середня і восьмирічна школа. У середній школі всі предмети викладаються російською мовою, а восьмирічній - українською.

У 1964 році на спільні кошти колгоспів «Комуніст» та ім. Шевченка ( с. Догмарівка) в селищі Партизани була збудована лікарня, яка надає послуги жителям і зараз.

До 90-х років XX століття на території селища діяли такі підприємства: дослідно - експериментальний завод по ремонту сільгосптехніки і виробництву запасних частин до неї, хлібозавод, елеватор, два асфальти і заводи, відділення райсільгоспхімії, райсільгосптехніки, міжрайонна торгівельна база, яка обслуговувала три райони, нафтобаза, два дитячі садки, клуб, чотири бібліотеки, школа, аптека. На 2007 рік діють тільки елеватор, хлібозавод і нафтобаза, але об'єм їхньої роботи значно зменшився порівняно з попередніми роками. Дитячий садок залишився один. Раніше його відвідували 100-120 дітей, зараз 40-50. Бібліотек дві: шкільна і селищна, але й вони майже не одержують сучасних літературних навичок, крім підручників. У 1991 р. споруджена нова триповерхова будівля школи. Силами-вчителів. батьків і учнів створені умови для успішного навчання дітей, є два спортивні зали, актовий зал, майстерня для уроків трудового навчання, затишні навчальні кабінети. У школі навчаються 460 учнів, працює 39 вчителів.

Кількість жителів селища складає близько 4500 чоловік. Національний склад різноманітний: українці, росіяни, білоруси, кримські татари, азербайджанці, турки месхетинці.